Фізична реабілітація при дитячому церебральному паралічі

ЗМІСТ

Фізична реабілітація при дитячому церебральному паралічі 2
Вступ 4
Розділ 1. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) 6
1.1. Етіологія і патогенез 6
1.2. Патологічна анатомія 7
1.3. Клінічна картина 7
Розділ 2. Можливості фізичної реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч 15
2.1. Лікувальна фізична культура у відновному лікуванні хворих 15
2.1.1. Лікування положенням 15
2.1.2. Масаж 22
2.1.3. Фізичні вправи 29
2.2. Лікувальна фізична культура в резидуальному періоді 33
2.4. Облік ефективності лікувальної фізичної культури 35
Розділ 3. Фізіотерапія 37
Висновки 39
Список використаних джерел 41

Вступ
Дитячий церебральний параліч є захворюванням головного мозку, яке виникає під впливом різних шкідливих умов внутріутробного розвитку, при родах і в період новонародженості. В центрі клінічної картини знаходяться рухові розлади, що супроводжуються порушеннями функцій інших аналізаторних систем (зору, вестибулярного апарату, глибокої чутливості та ін.), а також мови і психіки. Зараз проблема профілактики, лікування і соціальної допомоги цим хворим є однією з провідних в невропатології дитячого віку. У системі охорони здоров'я створена мережа спеціалізованих установ: відділення патології новонароджених, дитячі ясла-сади, санаторії, клінічні відділення, інтернати.
У комплексне лікування дитячого церебрального паралічу включаються: медикаментозні засоби, лікувальна фізкультура, ортопедична допомога, різні види масажу, рефлексотерапія, фізіотерапевтичні процедури, заняття з логопедом і психологом, навчання навичкам самообслуговування та праці. Різні прийоми масажу загального і східного, прогрівання по точках, корекція рухів, заняття фізичними вправами і ортопедичний режим в переважній більшості здійснюються масажистами і інструкторами лікувальної фізкультури, від рівня підготовленості яких багато в чому залежить успіх лікування.
Лікування таких хворих в домашніх умовах і в спеціалізованих установах вимагає цілісного підходу – правильного поєднання лікування, виховання і навчання дитини. Трудова спрямованість, виховання відповідальності і волі до досягнення поставленої мети – все це повинне бути усвідомлено членами сім'ї і обслуговуючим персоналом лікувальних установ. Необхідно пам'ятати, що майбутнє хворих дітей багато в чому залежить від дорослих, за допомогою яких вони пізнають навколишню дійсність і готуються вступити в життя найбільш повноцінно, відповідно до їх можливостей.
Застосування з лікувальною метою фізичних вправ ґрунтується на широкому використанні руху як основи біологічної функції всякого живого організму. Рухи стимулюють діяльність нервової системи, удосконалюють функції внутрішніх органів, серцево-судинної, дихальної систем, органів травлення, поліпшують обмін речовин.
Зважаючи на важливість даної проблеми темою нашої курсової роботи є фізична реабілітація при дитячому церебральному паралічі.
Об’єктом дослідження курсової роботи є процес фізичної реабілітації при хворобах центральної нервової системи.
Предметом дослідження курсової роботи є проблема фізичної реабілітації хворих при дитячому церебральному паралічі.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності і суті фізичної реабілітації при захворюваннях центральної нервової системи, зокрема при дитячому церебральному паралічі.
Мета роботи зумовлює виконання наступних завдань:
дослідити дитячий церебральний параліч як захворювання центральної нервової системи;
охарактеризувати можливості фізичної реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч;
висвітлити основні засади фізіотерапії при дитячому церебральному паралічі.

Розділ 1. Дитячий церебральний параліч (ДЦП)
Дитячий церебральний параліч розвивається внаслідок уражень головного мозку – внутрішньоутробного, в пологах, а також в період новонародженості, тобто коли основні структури мозку ще не дозріли.

1.1. Етіологія і патогенез
Основне значення в походженні дитячого церебрального паралічу до 60-х рр. 20 ст. надавалося внутрішньоутробній гіпоксії, асфіксії в пологах, механічній родовій травмі, крововиливу в мозок. Надалі стали враховуватися інтоксикації плоду, порушення харчування матері, перенесені нею захворювання. З 60-70-х рр. стає все більш ясною роль внутрішньоутробних нейроінфекцій в походженні церебральної патології плоду – лістерелезного, колібацилярного, стафілококового, стрептококового, грипозного та інших енцефалітів і менінгоенцефалітів.
Морфологічні дані свідчать про те, що у дітей, що страждають церебральним паралічем, процес, що почався внутрішньоутробно, може продовжуватися протягом років, наприклад, мляво притікаючий хронічний менінгоенцефаліт інфекційного або нейроалергійного походження.
Ряд клінічних і експериментальних спостережень дає підставу вважати, що патологічні аутоіммунні процеси також можуть викликати внутрішньоутробні енцефалопатії. Встановлено, що під впливом хронічної внутрішньоутробної гіпоксії порушуються обмінні процеси в плоду, перш за все окислювальний обмін, внутрішньоклітинний синтез білків, формування судинної системи мозку; внаслідок цього може відбуватися порушення участі плоду в родовому акті і виникає асфіксія в пологах і родова черепно-мозкова травма [5].
Залежність певної локалізації рухових розладів від перерахованих етіологічних чинників вивчена недостатньо, проте встановлено, що гіперкінетична форма дитячого церебрального паралічу частіше за все зумовлена білірубіновою енцефалопатією (в результаті несумісності крові матері і плоду за резус-чинником або за групою крові та ін.), а також крововиливом в область хвостатого тіла, що виникає в результаті родової травми.

 

Повну версію роботи можна замовити за адресою: editor@tvz.kiev.ua

Комментарии запрещены.